В історичних творах, що стосуються минулого Берестейщини, з'являлася низка хибних тверджень, частину з яких спростовано істориками, деякі ж тези і зараз дістають підтримку, що зумовлено політичними міркуваннями. Історіографічні похибки й відверті фальсифікації використовувалися як «аргументи» в історичних дискусіях та політичній боротьбі. Східно-слов'янське населення з'явилося на цій території у перших століттях н. е. (пам'ятки зарубинецької культури в околиці Більська й Бересті). Постійна східно-слов'янська колонізація почалася у 2-й пол. 6 ст. У 6-9 ст. належала до території розселення дулібів (волинян) над серед. Бугом, по річки Ливець і Нурець на Зх. та Ясельду на Пн. Сх. З 10 ст. — у складі Київської Русі, з 2-ї пол. 12 ст. — у складі Волинського князівства, з 1199 — Галицько-Волинського князівства. Берестя вперше згадано у Лаврентіїв. списку літопису 1017 як Берестій. 1270-88 Берестейщина входила до володінь Володимира Васильковича, 1288-92 – Мстислава Даниловича. У 1-й пол. 14 ст. Берестейщина увійшла до Туровського князівства (від 1413 – воєводства) у складі Великого князівства Литовського. Берестя 1390 отримало Маґдебурське право; від 1513-20 Берестейщина – у Підляському воєводстві (назва Підляшшя закріпилася за її західними частинами з містами Дорогочин, Бєльськ, нині Бєльськ-Подляски, Мельник, Сураж, нині всі Польща). Після 1566 р. – окреме Берестейське воєводство, за яким закріпилась назва Берестейщина (східна частина колишньої Берестейської землі з містами Берестя, Кобрин, Пінськ (нині обидва міста Брестської обл., Білорусь)). Із Берестейщиною пов'язані життя і діяльність Л. Зизанія, І. Потія, А. Филиповича, М. Кричєвського, О. Стороженка, Д. Фальківського. Населення Берестейщини брало активну участь у козацьких повстаннях і Визвольній війні 17 ст. 1657 пінська шляхта проголосила своє входження з усім повітом до Української козацької держави; створено Пінсько-Турівський козацький полк. Після 2-го поділу (1793) і 3-го поділу (1795) Польщі Берестейщина належала Росії. Російський перепис 1897 на території Берестейщини і Кобрин. повітів зареєстрував 287,4 тис. україномовного населення, 70,7 тис. єврейсько-мовного, 12,7 тис. польськомовного і 5,6 тис. білоруськомовного. Діяли кооперативи, «Українбанк». Брестським мирним договором 1918 р. Берестейщину визнано за Україною. 2 січня 1919 німецьке командування передало управління на території Полісся крайовому комісарові УНР в Бересті. До компетенції українських органів влади перейшли міське й сільське самоврядування, міліція, загальне шкільництво, судівництво, опіка над хворими й улаштування фінансових інституцій. У Бересті був адміністративний осередок української державної адміністрації Берестейщини, Холмщини і Підляшшя. За режиму гетьмана П. Скоропадського Берестейщина разом з іншими західними поліськими землями утворила Поліське староство Української Держави. На території Берестейщини і Кобринського повітів перші українські школи було організовано 1917 р. (загалом 96 українських народних шкіл, у яких навчалося 5,2 тис. дітей, працювало 110 учителів, із них 59 місцевих). Заходами Холмського комітету створено Комісаріат народної освіти для Холмщини, Підляшшя і Полісся. Для забезпечення кадрами народної школи й прогімназії від кінця 1918 в Бересті тричі проведено спеціальні вчительські курси за участю близько 500 осіб. У Бересті 1918 виходили часописи «Мир» і «Вісник Холмського губерніального староства», випущено «Український буквар» А. Савчука; 1919 у Бересті опубліковано «Просвітній український календар». На початку 1919 р. Берестейщину окупувало польське військо. У 20-30-х pp. належала до Поліського воєводства. Від 1918 розпочало діяльність т-во «Просвіта» (очолювали П. Артем'юк, В. Дмитріюк, В. Криницький), яке підтримувало Українську приватну школу ім. О. Стороженка (1924-25). «Просвіта» на землях Берестейщини діяла легально лише 1923-35 рр.. У 1927 відбувся воєводський з'їзд, на який прибуло 120 делегатів. З'їзд визнав діяльність Товариства потрібною для краю і дав відсіч спробам КП Західної Білорусі зробити «Просвіту» своїм легальним додатком. 1935 р. П. Артем'юка ув'язнено у Березі Картузькій, але Товариство діяло до 1938 р. Від початку 20 ст. працювала театральна трупа О. Василенка, який організовував також зібрання з читанням української класики, святкування Шевченкових ювілеїв. Під час 2-ї світової війни виходило «Наше Слово», а в Пінську – «Пінська газета» (ред. обох Ф. Дудко). Після 2-ї світової війни українські школи ліквідовано.

Автохтонне населення Берестейщини, яке здавна входило до українського етнічного масиву, розмовляло західно-поліським діалектом української мови. Однак після приєднання цієї території (1939-41 рр., від 1944 р.) до Білоруської РСР щодо етнічно української людності стало входити у вжиток визначення «білоруси», яке мало тут переважно територіально-політичний характер. Від початку 90-х pp. пожвавився український культурно-освітній рух. 1990 р. засновано Українське громадсько-культурне об'єднання Брестської області, виходила газета «Голос Берестейщини» (1991-96 рр.). 1994-99 рр. діяло об'єднання «Просвіта Берестейщини» ім. Т. Шевченка, яке видавало часопис «Берестейський край». Від 1996 у Брестському університеті діє кабінет україністики; викладають українську мову й літературу та історію України, працює студентська спілка «Берегиня». 2002 р. в м. Брест встановлено пам'ятник Т. Шевченку.

Ісаєвич Я. Д. Берестейщина / Я. Д. Ісаєвич, В. Леонюк //
Енциклопедія Сучасної України. – К., 2003. – Т. 2. Б-Біо. – С. 516-517.

Ісаєвич Я. Д. Берестейська земля, Берестейщина / Я. Д. Ісаєвич //
Енциклопедія історії України. – К.: Наук. думка, 2003. – Т. 1. А-В. – С. 231.