На час визволення Білорусі від німецько-фашистської окупації на території Берестейської, Пинської і Поліської областей діяли значні сили Організації українських націоналістів (ОУН) і її збройних формувань - Української повстанської армії (УПА). Це була широко розгалужена підпільна структура, побудована на принципах глибокої конспірації.

Приєднання німецькою окупаційною владою південних районів БРСР до складу райхскомісаріату "Україна" (вересень 1941 р.),¹ наявність на цих теренах порівняно великої кількості етнічних українців сприяли включенню більшої частини Берестейської, Пинської і частково Поліської областей до сфери політичних інтересів українських націоналістів.

Крайнощі в здійсненні соціалістичних перетворень (колективізація, антицерковна політика, політичні репресії) на території Західної Білорусі в 1939 - 1941 pp., жорстокий окупаційний режим Німеччини в 1941 - 1944 pp. спричинилися до того, що в 1944 p. вплив ОУН-УПА на місцеве населення білоруського Полісся був значний.

Велику ролю в цьому відіграла також програма ОУН, прийнята в серпні 1943 p. Третім надзвичайним збором організації і переглянута тільки в 1952 p.² Головною метою було проголошено боротьбу за створення Української Самостійної Соборної Держави. СРСР і Німеччину, як провідників імперської політики, визнано за основних ворогів нової української держави [...]³

Діяльністю організаційних ланок ОУН на території "краю" (Україна, частина Білорусі, окремі райони Польщі) керував Центральний провід на чолі з Р.Шухевичем ("Тур"). Центральному проводу підпорядковувався крайовий провід ОУН на північно-західних українських землях (Волинська, Рівненська, частково Житомирська, Вінницька області України, а також Берестейська, Пинська і Поліська області Білорусі), що мав кодову назву "Москва".⁴

Безпосередньо на території Білорусі організаційними структурами оунівського підпілля керував окружний провід ("Кричеський") на чолі із Зиновієм Савчуком ("Шварц", "Олександр"). Берестейський окружний провід об'єднував три надрайонні: Берестейський, Кобринський і Пинський.⁵

Берестейський надрайонний провід ОУН ("Круча") керував антирадянським українським підпіллям у Бересті, а також у Берестейському й Малоритському районах. Очолював провід Михайло Березовський ("Євген").⁶

Кобринський провід ("Лан") діяв у Кобрині, Кобринському, Пружанському, Картуз-Березівському, Дивинському й Антопільському районах. Керував ним Арсен Клиновий ("Шах").⁷ Пинський надрайонний провід ОУН ("Степ") керував підпільними структурами на території Пинська, Пинського, Лунинецького, Логишинського, Жабинківського, Іванівського і Дорогичинського районів Пинської області, а також Морочнянського і Любешівського районів Волинської області України.⁸ Очолювали його "Вірний", а потім "Волос".

У документах, вилучених під час ліквідації оунівських структур, поряд з Берестейським, Кобринським і Пинським надрайонними проводами як самостійна організаційна одиниця українського підпілля на території Білорусі іноді згадується Лунинець.⁹ Це дає підстави припустити, що оунівці створили там міську організацію, підпорядковану пинському надрайонному провідникові.

Слід мати на увазі, що коли, приміром, ідеться про Берестейський провід, то це не означає, що він керував антирадянською діяльністю саме на території Берестейського району. Оунівська організаційно-територіальна структура не збігалася з адміністративним поділом БРСР і робилося це свідомо - щоб утруднити роботу органів держбезпеки й внутрішніх справ, пов'язану з викриттям і ліквідацією підпілля.

У 1948 р. Берестейський окружний провід ОУН був перейменований на Білоруський ("Нива", № 1042). Керівником Білоруського проводу став Олександр Степанюк ("Богун").¹⁰

Проводи, незалежно від місця в структурній ієрархії ОУН, складалися з референтур (організаційна, служба безпеки, референтура пропаганди, військова), керованих референтами. Нижчі референти підпорядковувались вищим і керівникові територіальної організації ОУН. Кожен референт, як правило, мав підлеглу йому невелику внутрішню групу ("боївку").¹¹

Зв'язок між окремими ланками українського антирадянського підпілля здійснювався через кур'єрів, що мали стосунок тільки до одного певного пункту передачі інформації. Зв'язок від однієї ланки організації до іншої замикалися т. зв. мертвим пунктом (схованка в дуплі, ямі, пні тощо), де залишали повідомлення. Хто по них прийде - кур'єр не знав.¹²

В історії підпілля ОУН на території Білорусі умовно можна виділити такі періоди: 1) 1944-1946 pp. 2) 1947-l949 pp. 3) 1950-1952 pp.

Перший період характеризувався ставкою сил підпілля на відкриту збройну боротьбу проти радянської влади. Певною мірою можна твердити, що в 1944 - 1946 pp. структура УПА підпорядкувала собі територіальні ланки ОУН. На кінець 1944 p. на території Білорусі діяло близько 250 груп ОУН - УПА чисельністю кожна від 25 до 500 осіб.

У 1944 - 1946 pp. українські ан-тирадянські підпільні групи і їхні збройні формування на території БРСР вчинили 2384 диверсії і терористичні акти, внаслідок яких загинуло 1012 осіб.

Жорстокими були й відплатні заходи НКДБ і НКВС Білорусі. Так, протягом однієї тільки чекістсько-військової операції, що тривала з 15 січня по 20 лютого 1945 р. на території Берестейської і Пинської областей, було оточено 839 населених пунктів, обшукано 48479 дворів, перевірено 165137 осіб, прочісано 12 тис. кв. км лісів і боліт. У результаті розгромлено 33 збройні групи, вбито 98 і заарештовано 3808 осіб.¹³

Другий період позначився зміною тактики дій підпільних українських антирадянських груп. На зміну відкритим збройним виступам прийшли диверсії, терористичні акти, збирання розвідувальних даних на користь спецслужб США й країн Західної Європи. Замість порівняно великих загонів УПА з'явились невеликі мобільні внутрішні групи ОУН, що діяли в суворій конспірації.

Органи держбезпеки й внутрішніх справ також перейшли до нових форм і методів боротьби з антирадянським підпіллям. Великомастабні чекістсько-військові операції в нових умовах стали неефективними. Наголос було зроблено на агентурно-оперативну роботу - розшук і ліквідацію керівних ланок ОУН, перехоплення каналів зв'язку між ними.

У квітні 1947 р. в Іванівському районі Берестейської області ліквідовано штаб Пинського надрайонного проводу ОУН, очолюваного "Яковом". У ході операції співробітники МДБ БРСР заарештували понад 100 осіб. У травні - червні 1948 р. органи держбезпеки Білорусі знищили в Жабинківському районі Берестейської області Берестейський надрайонний провід і заарештували понад 50 осіб. У червні 1949 р. в Столинському районі Пинської області у збройній сутичці з опергрупою МДБ вбито столинського районного провідника "Андрія" і провідника по Висоцькому району Рівненської області "Козаченка".¹⁴

Третій період означився завершенням ліквідації роз'єднаних підпільних груп ОУН і арештом нелегалів-одинаків, що й далі чинили диверсії та терористичні акти.

У лютому 1952 р. в Іванівському районі Пинської області ліквідовано боївку надрайонного провідника Івана Панька ("Сікори"), у Дорогичинському районі Пинської області органи держбезпеки БРСР розгромили бандгрупу районного провідника "Гриця". Під час цих операцій співробітники МДБ і МВС БРСР убили 11 оунівців, серед них і обох провідників, 3 заарештували.¹⁵

У звітах про бандформування українського антирадянського підпілля, складених МВС-КДБ БРСР за 1953 і наступні роки, фігурують лише бандити-одинаки. Станом на квітень 1953 р. МВС БРСР розшукувало за оперативними справами 159 осіб, які раніше належали до українського антирадянського підпілля.¹⁶