14 ліпеня 1944 года сталіца Палесся пачала новае жыццё - на рэштках
мінулага і руінаў буднкаў. 28-ая і 61-ая армія, а таксама Дняпроўская
ваенная флатылія вызвалілі Пінск.
7 лістапада 1917 года ІІІ Універсалам Цэнтральная Рада абвясціла
стварэнне Украінскай Народнай Рэспублікі. Згодна з Універслам сталіца
Палесся – Пінск уваходзіць у склад УНР. 25 сакавіка 1918 года ў ІІІ
Устаноўчай Грамаце Рада БНР абвяшчала незалежнасць Беларускай Народнай
Рэспублікі. Згодна з Граматай Пінск уваходзіць у склад БНР.
Населена українцями історична Берестейщина, яку 1939 року приєднано
до Білоруської РСР, була одним з теренів активної діяльності ОУН і УПА. Проте
ця діяльність і досі лишається малодослідженою. Певніш матеріали до теми
містить публікована тут стаття І.Валахановича, написана на основі документів
неприступного загалу дослідників архіву КДБ Республіки Білорусь. Статтю передруковуємо
в перекладі з російської з мінського часопису "Архіви і справаводства" (1999,
№ 1). Автор її - співробітник архіву згаданої установи. Звертаємо на це увагу
з огляду на вживану ним стару радянсько-чекістську термінологію, яку збережено
і в перекладі.
Гэта была паэзія Міколы Шэляговіча, напісаная „белым вершам“, з
прадмоваю да яе Івана Шамякіна („у асобе Міколы Шэляговіча мне бачыцца
добры беларускі паэт, які і стаў то паэтам дзякуючы сваёй роднай
гаворцы“). Надрукаваная яна была падвалам, і не менш сімвалічна, што
побач на развароце другім падвалам, з прадмоваю Міхася Стральцова, былі
апублікаваныя вершы будучага лідэра новай беларускай літаратуры Адама
Глобуса, якія пазней увайшлі ў кнігу „Парк“. Затое зверху на абедзвюх
старонках друкаваліся вершы Людмілы Пятруль і Яўгеніі Мальчэўскай.
Наколькі ж неўміручае ўменне беларускіх рэдактараў тапіць самых
перспектыўных творцаў!
УВКР – спілка громадських (неурядових) організацій, які добровільно
об’єднують громадян для задоволення й захисту їхніх
національно-культурних, мовних, освітніх, творчих, соціальних,
економічних, вікових та інших спільних інтересів.
Вітаюць Вас украінцы Палесся і жыхары
Палесся (Піншчына, Беларусь). Звяртаемся да Вас нажаль не на роднай
мове (украінскай), бо такія склаліся умовы, што усю украінскую культуру
з якой звязанае Палессе вынішчыў сённешні рэжым. Мы знаходзімся на грані смерці.
Українська
Православна Церква у підпорядкуванні Московського Патріархату є другою
за кількістю вірян православною церквою на Землі – вона налічує
дванадцять тисяч парафій.
Організований
націоналістичний рух впродовж всієї історії боротьби за Українську
Самостійну Соборну Державу постійно протидіє поширенню брехливої
пропаганди, спрямованої проти його виразників. У минулому столітті
можна віднайти тисячі прикладів, коли і польська, і німецька, і,
особливо, совєтська окупаційні ідеологічні машини методично очорнювали
імена Коновальця, Бандери, Шухевича, відомих і невідомих борців за волю
України. Але і новітні часи принесли нові виклики: сучасна
антиукраїнська колона намагається у витончений спосіб нав'язати
суспільству викривлене розуміння організованого націоналістичного руху,
сформувати фальшиві стереотипи. Інформаційна війна проти українських
націоналістів уже в незалежній державі набрала такого розмаху, що її
вплив ми починаємо відчувати і в колисці національного відродження – на
Тернопільщині.
Пригадую, якось мене
запросили на зустріч з теле– і радіожурналістами для проведення презентації
деяких нових українських видань.
На жаль, ця цікава для
мене зустріч з колегами, яку організувала Кримська організація Конгресу
Українських Націоналістів, не відбулася через хуліганський шабаш, який
влаштували молодики з документами депутатів Верховної Ради АРК. Як відбувався
напад на організаторів зустрічі з журналістами, бачила вся Україна по
телебаченню.
Молодики, які виявилися
місцевими депутатами, та їхні приспішники, безкарно побили міліціонерів,
обзиваючи Президента й інших українських громадян фашистами.
Коли ініційована українським адвокатом з Торонто Володимиром-Юрієм
Данилівим Міжнародна комісія юристів розпочала 1988 року розгляд справи
щодо визнання Голодомору 1932–1933 років геноцидом українського народу,
то, з огляду навідмову уряду СРСР надати необхідні документи, вона
змушена була для визначення втрат населення звернутися до матеріалів
переписів, що відбувалися у Радянському Союзі в 1926 і 1939 роках.
Картина навіть відкритих більшовиками статистичних матеріалів виявилася
вражаючою: за вказаний період населення СРСР збільшилося на 16
відсотків, РРФСР – на 28, БРСР – на 11,2, а в УРСР за цей період
кількість жителів зменшилася на 9,9 відсотка.